por Giselle Lucía Navarro

La sílaba poética de esta semana se acerca a la obra de una joven poeta ucraniana, que pude conocer a partir de ese inmenso abrazo de voces que representa el Festival Internacional de Poesía de Medellín, en el que los escritores jóvenes y las mujeres hemos tenido siempre un importante espacio para urdir la palabra.

Liudmyla Diadchenko nació en Kiev, en 1988. Es poeta, vicepresidenta de la Asociación de Escritores de Ucrania y miembro de la Unión de Escritores de las Naciones Unidas (Kazajstán). Miembro de la organización de rating de la literatura ucraniana “Libro del Año”. Doctora en filología y estudiosa de la mithopoesis y la hermenéutica, entre otros temas. Trabaja en la Universidad Nacional Taras Shevchenko de Kiev. Autora de los libros Cuota de entrada (2011) y Una gallina para el turco (2017), este último laureado con el premio germano-ucraniano “Olecia Gonchara” (2017) y en el concurso literario “Poesía a la sombra del granado”, de la Asociación de la diáspora de Azerbaiyán (2018).

Ha participado en el Festival Internacional de Poesía y Literatura de Estambul (Turquía 2017 y 2019); Festival Noches de Sapanca (Turquía, 2018); VI Festival de poesía de Sidi Bou Said (Túnez, 2019), el Festival Internacional de Poesía “Fikret Demir” (Chipre, 2019) y el 30 ° Festival Internacional de poesía de Medellín (Colombia, 2020). Algunos de sus poemas han sido traducidos al inglés, árabe, еspañol, bosnio, croata, georgiano, bieloruso, ruso, azerbaiyano y turco.

Con un lenguaje firme, pareciese que sus poemas forman parte de un gran diálogo interior, un gran poema dividido en fragmentos, al que ella le da voz a conveniencia de las emociones. Dios resurge por instantes en medio de estos diálogos interiores, la mujer lo interroga, lo mira a través de sus ojos, en las frías tardes ucranianas. Tiene sobre el papel los sentimientos apretados entre los rostros del amor, la soledad, el tiempo, la espera y la búsqueda, esa eterna búsqueda del ser.

En esas escenas cotidianas, dibujadas a través de la nostalgia, la esperanza y la incertidumbre, Liudmyla observa a la mujer de su país, palpa los reductos sociales con la naturalidad de quien observa del otro lado del espejo, conversa con los paisajes, los animales y medita en el espacio interior de su casa, lo autorreferencial se convierte en un hecho común para todos, pierde su monotonía y se traduce en un momento mágico, con la dulzura que las mujeres saben cultivar.

---

¿qué quedará de ti? ¿hojas marchitas y este par de pieles
que te quitaste como una serpiente? ¿tallos de ajenjo muertos?
¿brotes de ambrosia? los dioses griegos gustaban de esta hierba
pero la carne de los dioses es el veneno de la mujer, los dioses no somos nosotros
el néctar produce alergia (como chador he ahí la mascarilla quirúrgica)
y las hojas muertas hacen ruido en noches de delirio
¿qué quedará de mí? Antes, te despojaste de todo
y la travesura de la sota de corazones frente a eso es una parodia juvenil,
mientras que nos preguntamos ¿qué nos queda?: símbolos, recuerdos o solo mentiras?
de jesús —la cruz, de van gogh —los girasoles, de hugo —quasimodo
y del mundo —los huesos de todos aquellos que fueron conducidos por Dios
a la aventura de esta tierra bajo el cielo.


що лишиться від тебе ? усохле листя і пара шкур?
які скидав мов гадюка? сухі полини?
амброзії пуп’янки? грецькі боги любили той дур
але що богам добре не жінці боги не ми
від амброзії алергія (маска лікарська як чадра)
від сухого листя зайвий шум серед ночі і марень
що лишиться від мене ти ж усе був собі забрав
що порівняно хлопчик той карл що у клари корали
хоча що лишається від усіх: символ спогади чи брехня?
від ісуса – хрест від ван гога – соняхи від гюго – квазімодо
і від світу кістки усіх кого Бог загнав
на цю землю під це небо у цю пригоду

---

Aquí, desde estas latitudes que son tu norte,
Estrechando el horizonte de ocasos dorados, 
Como sardina en lata, desvelada por más de uno       
(al observar nuestras piernas, nuestra longitud común)
Leo signo a signo las claves del horóscopo:
En general, nada cambia los fines de semana.
Sería más fácil consultar a las estrellas, a esa alegría
Tan suya que abruptamente   
Colma la habitación, y a los vecinos cercanos.
¿Qué hay de mi desierto? ¿Se ha secado la arena?
Atravesarlo no es nada del otro mundo para ellas.
Así que aquí, después de interferir tus relaciones, cualquiera que ellas sean, 
Las palomas vuelan hacia el cielo como una oración a Dios.
 

тут. стиснувши горизонт. у широтах
північних від тебе де осінь тепер золота
засидівшись мов у консервній банці шпрота
а судячи з довжини ніг у нас тепер довгота
гороскопи читаю в газеті якраз для усіх
однаковий на кожний день тижня.
легше зірок спитати – їхній сміх
заливає кімнату і сусідів ближніх
що там моя пустеля? не пересох пісок?
вчепитись у землю – його перспектива не хитра
тут. перекривши усякий з тобою зв'язок
голуби відлітають у небо. наче молитва.

---

Un libro de Kafka corrobora el absurdo de los últimos quince días.
Unas copas de vino corroboran la fiesta de la última noche.
Es un tanto difícil mirar de frente la verdad o las fantasías de los escritores.
Y nuestra historia es como una manta arrugada con los primeros rayos del sol.
"¡Por el futuro!", Dices levantando la mano y haciendo una venia a la ventana,
Dispuesta frente a las plazas y a los cuerpos elípticos, silenciosos.
Ni las radiografías podrían mostrar esta irritante razón tan prolongada,
¿Por qué el alma tiene los pelos de punta? Si eres inteligente, lo descifrarás.
¿Y qué necesitan? ¿Por qué no reposan en las ventanas o en las mantas?
¿Y por qué se ocultan entre los remos en quietud en medio de la niebla?
Las perspectivas vuelan desde los ojos como de las manos un pájaro hambriento.
Entonces mañana ya no habrá silencio, no, Kafka, ya no habrá pájaros.


Книжка кафки на підтримку абсурду останніх тижнів,
Келихи з вином на підтримку вчорашнього свята.
Трохи важко - в очі правді та вигадці книжній:
І наша історія мов зранку ковдра зім’ята.

«За майбутнє», - ти кажеш, піднявши руку й кивнувши до шибки,
За якою квадрати та еліпси простору і німоти.
І рентген на душі не показує, чого вона дибки
Уже поспіль кілька років. Можеш вгадати - розумна ж - ти.

Що їй треба? що їй легко у шибках і ковдрах не сидиться?
Що вона чужі сушені весла складає в туман?
Перспектива злітає з очей, як із рук зголодніла птиця...
Так що завтра, і тиші, і кафки, і птиці нема...

---

Ikebana son las grullas que emigran hacia tierras y arenas extrañas.
Cuando se cuelgan sobre mi mesa, conquistan mi corazón.
¿Qué beneficios tendrán? Como se les enseñó a los patos, ellas saludan,
Mientras afuera, una calle sumisa besa los talones de alguien.
Un final de otoño,  querida, trae virus, tos y un cielo amargo,
Frotando sarcásticamente mi nariz en el manojo de errores cometidos alguna vez.
Un pato morderá una estrella en medio de la noche y compartirá la presa
                                                                                                                   con algún  joven,
Volará hacia el este cubriendo apenas su rostro con un chador.
Sucumbo a mi camino y soy devoto como todo vagabundo.
Dos maletas, traslados nocturnos, una taza de té barato sin azúcar.
Hay una grulla en el cielo. ¿Puedes ver? Puedes preguntarte esto...
¡Saluda a la grulla! ¡Deséale "Buen viaje"! ¡Madura! 
 

ікебана із журавлів-емігрантів у землі чужі і піски
над твоїми столами остаточно мене підкорить
що тут візьмеш собі: як навчили – літають качки
за вікном за наказом вулиця цмокає підбори
пізня осінь коханий це яка з вірусом кашлем і небом гірким
на жменю помилок мене єхидно носом тиче 
качка зірку у ночі відкусить і поділиться хтозна з ким
їй летіти на схід із прикритим чадрою обличчям
я впокорена шляхом і вірна. як усі подорожні
дві валізи нічні переїзди несолодкий дешевий чай
журавель у небі. бачиш? його не можна
помахай йому помахай
йому

---

La matemática no tiene esperanza. La lógica es desayuno luctuoso.
El cereal de alguien se enfría.
El espacio es tan libre que incluso engañando  
Nadie tomará la iniciativa ni se asustará ante las penas de prisión.
Aunque fragmentos de este cielo se fijen a la ventana,
Las moscas y las hadas pasarán sin problemas a través de los marcos,
Y el eco, afirmando la buena acústica del dormitorio
Sin ninguna resistencia, seguirá deambulando por allí.
Son las ocho y veinte. Un infinito pródigo de arenas y de olas.
No permite enfocar el drama de la vida eterna.
Tu lengua materna te compromete: un "cuco" asustado se escapa,
Esta fue la primera palabra pronunciada por Adán.
 

математика не надіється. логіка оплакує пластівці
на сніданок що на одну персону холонуть
звільнено простір до того що навіть у манівці
не заведе ніхто і не злякає полоном
неба шматки з вікном хоч і міцно спаяні
та пропускають крізь рами міх і фею
і луна – підтвердивши добру акустику спальні
за відсутності опору – досі гуляє нею
восьма двадцять. і щедра безмежність хвиль та піску
не дає зосередить оку на вічних житейських драмах
рідна мова тебе виказує. виривається переляканим ку-ку
що й було першим словом адама

---

Capitán, ¡veo tierra donde desembarcar!
Hay una ciudad con murallas pero sin torre,
Donde los pavos reales desfilan al mediodía,
Donde los arcángeles miran desde los rascacielos en reposo,
Y comparan los acontecimientos con las aplicaciones de la tablet
Hundiéndose felizmente en el dióxido de carbono...Capitán,
                  ¡Esta capital me sumerge hasta el fondo!
¿Se me ha volado el sombrero o me estoy volviendo loco?
Hastiado por lo visto a través del telescopio,
Ahogado por la tristeza agarrando mi garganta
Capitán, dé una orden
                                        Me bajaré del barco.
Capitán,
            Permítame bajar.
                                         Lo que deseo es la tierra.
 
 
капітане я бачу землю на якір наш
бачу град не без мурів але без вежі
павичі де місцеві в обід вистукують марш
із хмарочосів тихцем архангели стежать
все звіряючи з нормами на скрижалях
потопаючи блаженним лицем у СО2
капітане ця столиця так глибоко жалить
що зриває мені капелюшка. себто дах.
обезсилівши від побаченого в підзорну трубу
задихаючись від печалі що за горло руками душить
капітане дайте команду я зійду
капітане
                         дозвольте зійти. я хочу цієї суші

---

Uno al lado del otro con los genios. Aquí
Se encuentran. ¡Solo frota una tetera eléctrica!
Tienes mis números. Si lo deseas, llámame
O pasa la noche aquí, no hay problema.
Las amas de casa tienen ollas y otras cacerolas.
Pero yo tengo algunos arenques, agua y tengo al genio
Empacando mi dote en la maleta,
Pero le hace falta tiempo. ¿Cómo podría arreglárselas solo?
Sin separar los calcetines, al principio,
Por lo que todo quedará en manos del destino.
"Ábrete Sésamo", dirás, mientras me abandonas
Y serás observado por mis genios.
 
 
пліч-о-пліч із джинами. вони
тут є потри електричний чайник
цифри мої написані: хочеш дзвони
хочеш лишайся на ніч звичайно
каструльки і каструлі у хазяйок
в мене є оселедці вода і джин
посаг мені у сумку дорожню складає
та не встига. як же якщо один?
і не сміти шкарпетками перед усім
а після усього буде як доля вчинить
скажеш на виході дверям «відкрийся сім-сім» -
тебе проведуть мої джини

---

Traducción al español: Tallulah Flores